Роман Віктора Єрофєєва «Енциклопедія російської душі»

Роман Віктора Єрофєєва «Енциклопедія російської душі» викликав шквал обурення в Росії. Вимоги притягти письменника до суду пролунали з боку багатьох громадських організацій. А 19 викладачів МГУ звернулися до Мосгордуми з проханням підтримати їхню вимогу «заборонити книгу Віктора Єрофєєва «Енциклопедія російської душі».

За що?

Відповідь на це запитання дають уривки з «Енциклопедії», яка українською мовою вийшла в перекладі Василя Шкляра у видавництві «Ярославів Вал».

 

***

Незважаючи на розходження між станами, поколіннями, статями й областями, росіяни — союз нащадків, битих батогом і нагаями. Росіяни — діти катування. Там, де особливості індивідуального життя процвітають за рахунок суспільного, народ — метафора або зовсім неіснуюче слово. У цій країні воно передає суть облудної справи.

 

Якщо в Парижі є площа Сталінграда, то це не випадково. За великим рахунком, Гітлер допоміг Росії. Він створив їй хоча й не такий залізобетонний статус моральної недоторканності, як для євреїв, але все-таки він його створив. У 30-ті роки Гітлер переманив на бік радянської Росії всю прогресивну західну інтелігенцію, яка стала радянськими шпигунами думки, на початку 40-х — увесь західний світ. Росія, позбавлена недоторканності, не викликає до себе поваги. Вона, як правило, псує тих, хто до неї наближається. Залишає незмінний відбиток на всіх, хто її відвідав.

 

Росія, швидше за все, зникне з лиця Землі. Як давня Еллада, де грецькі боги перетворилися на повчальні іграшки. У нас із Грецією є навіть симетрія не надто святого духу. Греція згоріла від релігійного формалізму, Росія горить від формальної релігійності.

В економії людського духу втрата Росії буде непоправною, не менше, проте й не більше за те.

 

У росіян усе сире, недосмажене, не наперчене. І людські обличчя, і душа, і мати-земля.

Ліси — сирі. Ми всі — сироїжки.

 

Їду в метро і відчуваю, що мені огидна ця пітна сволота. Інертна, покірна, прищава наволоч.

Чи хочу я, щоб Росія розпалася на шматки?

Щоб Татарія відділилася від Мордовії?

Щоб Волга висохла?

Щоб судома пройшла по Сибіру?

Щоб скінчився балаган?

Хочу!

Хочу!

 

У Росії за великим рахунком немає жодної чесної людини. От на чому треба будувати суспільне життя. Це основа колгоспу. Але це й основа поеми. Росія складається з покірних людей, здатних на все. У цій країні має відбутися цілковите примирення з дійсністю.

 

Росіяни не знають, що таке «норма». Вони бачать, що інші живуть інакше, але в самих так не виходить. Минають роки — не виходить. У німців вийшло, у японців вийшло. А тут не треба. І всі від того не те що радіють, проте й не журяться. Ну, подумаєш. Що буде з Росією, якщо вона занепаде зовсім? Що робити із цим великим трупом, що розкладається?

Присипати гашеним вапном.

 

Ідея національного характеру, що у Європі після Гітлера вважається слизькою темою, — єдина можливість зрозуміти Росію. Росіяни — ганебна нація. Зошит стереотипів. Вони не вміють працювати системно й системно думати. Вони більше здатні на спорадичні, одноразові дії.

 

Головна мерзенність російського життя — не хамство, навіть не ставлення до людини як до гівна, а негласна згода на продовження негідного життя й прагнення до її виправдання. В умінні все виправдати полягає російська правда.

 

Розуміючи, що відбувається щось не те, але сказати не вміючи, росіяни придумали собі вигадану батьківщину й повірили в неї. Одні називають її так, інші — інакше.

Треба відокремити росіян від Росії. Росія гівнистіша за росіян.

 

Завбачливо заблокована система.

Якщо її зламати, то вийде, що національна ідея росіян — нікчемність. Немає ніякої іншої ідеї, яку росіяни проводили в життя послідовніше. У всьому вони непослідовні, у нікчемності — непохитні.

На такій ідеї каші не звариш. І не треба. Національна ідея в тому й полягає, щоб не варити кашу. Хто береться варити кашу — той не росіянин. Нікчемність — нульовий ступінь творення, невміння завершити будь-яку справу. Літаки падають, автомобілі глухнуть.

Нікчемність — пустоцвітна духовність, близькість до релігійної свідомості, але з протилежного боку. Крайнощі люди схильні плутати. Звідси вічне непорозуміння з богоносцем. Росія — негативна теологія. Був час, коли письменники намацали прошарок зайвих людей. Але справа не обмежується ледачими розумниками. Бізнесмени Росії — теж зайві люди. Вони не потрібні. Не потрібні пенсіонери. І самі письменники — зайві люди. Селяни теж не потрібні. Навіщо орати вічну мерзлоту? Робітники абсолютно зайві. До влади йдуть лише зайві люди. Діти — неходовий товар.

 

Не даремно росіяни змішалися з татарами, і тепер незрозуміло, чи то була Куликовська битва, чи просто громадянська війна. А якби росіянам насправді не сподобалася Візантія, можна було б, як на те пішло, перефарбуватися в католицтво. Запросили чи не запросили слов’яни варягів княжити — незначна суперечка, а те, що могли запросити (теж мені, знайшли кого: північних дикунів!), не впоравшись із собою, це точно.

 

Росію час, нарешті, колонізувати. Як Африку.

Попросити, щоб росіян колонізували. Без усяких потурань. Кого попросити? Тільки не німців. У тих нерви слабкі. Можуть росіян перебити. Вигідніше всією Росією попроситися до Японії новим островом. Або, за прикладом Аляски, відійти на торгах за сім мільйонів.

 

Росіяни за кордоном — уже в другому поколінні — кастрати. З вигляду пики ще начебто й ті, але начинка інша, не наська. Розкладається все-таки російська порода поза Росією.

 

Росіяни неестетичні. Неохайні. Із плямами. На штанах плями. На сраці теж плями, якщо не прищі й пухирці. Плямисті гади. Погано пахнуть.

 

У росіян немає життєвих принципів.

Росію можна обдурити, а коли вона про це здогадається, буде пізно. Уже під ковпаком. Росію треба тримати під ковпаком. Нехай мріє придушеною. Народ знає, чого він хоче, але це соціально не виходить. Він хоче нічого не робити й усе мати. Росіяни — справжнісінькі паразити.

 

Що найскладніше в Росії — це розібратися з мораллю. Всі інтелектуальні сили країни кинулися виправдовувати добро, але безрезультатно. У принципі, росіянин — прихильник моральності. Але тільки в принципі. Насправді росіянин — глибоко аморальна істота. Він вважає, що сам є добрим і що взагалі треба бути добрим. Мораль не має для росіянина серйозних підстав. Вона рухлива й пристосовується до обставин.

 

Російська людина — кострубата людина. Штовхається, пхається, може навіть укусити.

 

Росіяни страшенно заздрісні. Якщо одних перед смертю катуватимуть, мучитимуть, а інших просто засудять до розстрілу, то перші кричатимуть з обуренням, що другим поталанило.

 

Толстой, описуючи солдатів, казав, що головний російський тип — покірна людина. Я думаю, що росіянин — це той, до кого не прилипає виховання. Він лише вдає, що вихований. Про виховання в Росії ніхто не дбає. Є тільки один тип росіян — невиховані люди. Селяни, робітники, інтелігенція, урядовці — всі невиховані. А елегантний росіянин — взагалі анекдот.

 

Росія не належить до культур, здатних на самовизначення. Це історично нечесна країна. Вона спочиває на неправді. У Росії можна прожити тільки на неправді, включаючи гуманістичну неправду інтелігенції.

 

Колапс життя в комунальній квартирі — росіянин не комунальний. Колапс російського комунізму — росіянин не любить людей. Він — людина негромадська і в своїй основі нетовариська. Росіянин не вріс у світ, як німець. Він летить, кружляє над світом.

Росіянин не опанував світ, не впорався з ним і завис.

Із цього «завис» виникла російська духовність.

 

Росіянин — радикально неісторичний, і в цьому — його самобутність. Він постійно збивається й, почавши про одне, говорить про інше, не тримає думки. Очевидно, він боїться думки. Не впоравшись зі світом, він паскудить у світі. Він антиекологічний.

 

Прикметною рисою росіянина є його здатність робити гидоти. Взагалі — шкодити. У росіянина довкола всі винуваті. Він людина похмура.

Росіян треба бити палицею.

Росіян треба розстрілювати.

Росіян треба розмазувати по стіні.

Інакше вони перестануть бути росіянами.

Кривава неділя — національне свято.

 

Нормальний стан росіянина — п’яний. Пияцтво йому пасує. Незграбність стає шиком. Недорікуватість — поемою. Пісні — гімнами.

У п’яному стані росіянин схожий на себе.

Наїздившись по світу, щоб краще зрозуміти Росію, я дійшов висновку, що Росія становить для світу серйозну небезпеку.

 

Росіяни стали жертвами власних чеснот. Я не знаю жодного іншого народу, у якого б деградація зайшла так далеко, як у росіян. Це вже не народ, а підодіяльник, у який можна засунути, запхати, влити, втелющити все що завгодно. Похмурий народ — запійний, блудливий, ледачий, байдужий, позбавлений спільної значущості й спільних уявлень про добро й зло.

Інтелігентська гра в хороший нещасний «народ» і погану «владу» закінчилася поразкою самої інтелігенції.

Не радянська влада нав’язала себе народу, а народ погодився прийняти й терпіти радянську владу.

 

Звідки береться безмежна зарозумілість? Немає, мабуть, жодної російської людини, яка б не вважала Росію першою країною.

«Це неможливо» — формула Європи. Від французів: «Ce n’est pas possible» до поляків: «To nemozliwe». У них там лицарство самообмеження. І навіть українець потягнувся за лицарством:

— Я теж лицар. І наш Гоголь — лицар. Він помстився за вашу окупацію страшною помстою і мертвими душами.

Новина. Українець став біля краю Європи, а не з нашого краю.

 

 

 

Розповісти в соціальних мережах:

Share to Facebook
Share to Google Plus
Переклади